Діти мають право! Рекомендації щодо захисту прав дітей в інтернеті

Експерт(к)и Всеукраїнської Кампанії проти кібербулінгу Docudays UA презентували рекомендації щодо захисту прав дітей в інтернеті.

Ці пропозиції у Верховній Раді України презентувала відома телеведуча, амбасадорка Кампанії проти кібербулінгу Марічка Падалко. В їх основі – стандарти ООН та Ради Європи, а також вдалі практики різних країн. 

За даними дослідження ЮНІСЕФ у 2018 році, кожен п’ятий підліток зазнає онлайн-знущань. Для вирішення проблеми Комітет ООН з прав дитини та Рада Європи заохочують держави приймати рішення, які б не лише захищали дітей від ризиків інтернету, а й реалізовували їхні права. 

Відповіддю України на рекомендації міжнародної спільноти є розроблення Національної стратегії захисту прав дітей в інтернеті. Тож свої рекомендації експерт(к)и пропонують врахувати під час розроблення цієї стратегії. 

«Експерт(к)и рекомендують, щоби під розроблення стратегії захисту дітей в інтернеті проводилися безпосередні консультації з дітьми, аби, плануючи в стратегії плани дій із захисту, розробники поважали інші права дітей: свободу вираження поглядів, право на освіту й право на участь у прийнятті рішень», – сказала Марічка Падалко. 

«Нам варто перестати розглядати дітей лише як об’єкт захисту, а й поважати та створювати можливість для них реалізовувати свої права людини», – додав аналітик правозахисного департаменту ГО «Докудейз» Богдан Мойса. 

Рекомендації передали парламентарям для того, щоби вони їх взяли до уваги під час перегляду законодавства, яке стосується безпечного інтернету. А також експерт(к)и Кампанії проти кібербулінгу Docudays UA надіслали ці пропозиції до Національної стратегії захисту прав дітей в інтернеті.

Пропонуємо ознайомитися з рекомендаціями: 

Останні роки міжнародні та регіональні організації приділяють значну увагу забезпеченню прав дітей у цифровому середовищі. Комітет ООН з прав дитини, створений у межах Конвенції про права дитини, державою-учасницею якої є Україна, звертає увагу на можливості для розвитку, освіти, участі дітей у прийнятті рішень, що несуть із собою інформаційні технології. Водночас Комітет наголошує й на важливості ефективного захисту прав дітей, ризик порушення яких може нести цифрове середовище.

Ідеться й про захист від насильства, сексуальної експлуатації та інших видів жорстокого поводження, про захист приватності та даних дітей. Саме тому Комітет з прав дитини розпочав підготовку спеціального Загального коментаря, щоб сприяти державам-учасницям ефективно забезпечувати, поважати та захищати передбачені Конвенцією права дитини. 

На рівні Ради Європи актуальність цього пріоритету теж підтверджено низкою довгострокових рішень. Так, права дитини в цифровому середовищі визначено одним з пріоритетних напрямів Стратегії Ради Європи про права дитини (на 2016–2021 роки). На тому, що інтернет повинен бути безпечним, надійним, відкритим та сприятливим середовищем для всіх, включаючи дітей, без дискримінації наголошується й у Стратегії управління Інтернетом Ради Європи (на 2016–2019 роки).

Міжнародна спільнота заохочує держави прийняти комплексні довгострокові рішення щодо прав дитини в цифровому середовищі. Такі рішення повинні мати подвійну природу – не лише захищати дітей від, без сумніву, складних ризиків інформаційних технологій, але й створити можливості для максимальної реалізації дітьми прав людини в цифровому середовищі. 

«У всіх діях, що стосуються дітей у цифровому середовищі, найкращі інтереси дитини є першочерговими. Оцінюючи найкращі інтереси дитини, держави повинні докласти всіх зусиль, щоб збалансувати і, де це можливо, узгоджувати право дитини на захист з іншими правами, зокрема, правом на свободу вираження поглядів та інформації, а також право участі», – наголошує Комітет міністрів Ради Європи.   

Ми вітаємо ініціювання Президентом України розробити Стратегію захисту прав дітей в інтернеті. Повністю підтримуючи такий крок, пропонували б його розширити. Вести мову не лише про захист дітей в інтернеті, а взагалі про забезпечення їхніх прав. Ми активно трансформуємо державну політику в цифру, тож можемо й говорити про максимальне використання інформаційних технологій для реалізації прав дітей – права на освіту, участь в управлінні державними справами, доступу до інформації та свободи вираження поглядів, свободи зібрань та об’єднань. У цьому випадку дорослі не лише захищатимуть дітей, але й підтвердять відданість правам та інтересам дітей.

Рекомендуємо Верховній Раді України та Уряду України:

І

Розробити та запровадити Стратегію із забезпечення прав дитини в цифровому середовищі. До розроблення цього довгострокового рішення залучити максимальне коло зацікавлених сторін – освітні заклади, соціальні установи, підприємства, організації громадянського суспільства, батьків та дітей. Під час розроблення стратегії провести консультації з дітьми не лише через посередництво організацій, що працюють в їхніх інтересах, але й через заходи безпосереднього залучення дітей. 

Прийнявши у 2018 році Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», парламент зробив значний крок  захисту прав дітей в освітньому середовищі. Понад 200 складених протоколів за фактом булінгу (цькування) підтверджують його актуальність. Так за незначний період дії Закону проявились певні виклики, усунення яких дозволило б говорити про підвищення ефективності дій держави в цій сфері. 

1. Закон переважно охоплює заклади освіти в питаннях запобігання та протидії булінгу (цькування). Водночас випадки булінгу можуть проявлятися не лише в межах навчального закладу, але й дитячих таборах, гуртках або інших спільнотах дітей. Проте виявлення, запобігання та протидія булінгу поза окремо взятим навчальним закладом виглядає дещо складною. Можливо, є потреба в доповненні визначення булінгу (цькування), що міститься в Кодексі України про адміністративні правопорушення, його ознаками, щоб уникнути непропорційної відповідальності дітей або їхніх законних представників у ситуаціях, коли трапився лише конфлікт, а не булінг.

2. Законодавче визначення булінгу містить компонент «використання засобів електронних комунікацій», що може розглядатися як можливість його застосування в разі кібербулінгу. Випадки використання інформаційних технологій як інструменту цькування підтверджуються й низкою судових справ щодо булінгу. До слова, перше судове рішення, прийняте в межах Закону щодо протидії булінгу саме й стосувалося використання соціальних мереж. Проте законодавство з протидії булінгу, на жаль, є недостатнім у ситуації кібербулінгу. По-перше, прояви кібербулінгу можуть охоплювати значно ширше коло учасників, а не лише шкільну спільноту; по-друге, бути більш латентним, але мати гірші наслідки для емоційного благополуччя дитини; по-третє, прояви кібербулінгу не обов’язково можуть бути доповненням цькування в закладі освіти, його форми інколи важко піддаються оцінці за ознакою системності чи повторюваності, оскільки факт викладення чийогось фото або даних може бути й одноразовим, проте принести значні страждання дитині. 

ІІ

Рекомендуємо внести зміни та доповнення до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», метою яких мусить стати зменшення вищевказаних двох викликів та інших рекомендацій, наданих організаціями громадянського суспільства.

Розробити з залученням зацікавлених сторін проект закону щодо захисту прав дітей від знущань через використання засобів електронних комунікацій.

Випадки булінгу (цькування) з використанням засобів електронних комунікацій показують, що часто йдеться про оприлюднення даних дітей (фото, відео або приватної інформації). Необхідність захисту приватності в мережі, особливо дітей, підтверджується і Європейським судом з прав людини, зокрема в справі, яка стосується використання ідентичності 12-тирічного хлопця з неправомірною метою – для оприлюднення оголошення на сторінці знайомств. Відсутність механізмів захисту через потрапляння даних у мережу може призвести до того, що діти стануть ціллю грумерів.

Світові практики захисту дітей у цифровому середовищі не пропонують універсального рецепта вирішення цієї проблеми. Так, одним з використовуваних країнами підходів є розробка законодавства, який надає можливість дітям видаляти поширені без їхньої згоди дані.

Інша модель – створення спеціальної інституції, яка займається, зокрема, безпекою в мережі. До функцій інституції належить розгляд скарг щодо безпеки в інтернеті, встановлення стандартів безпеки в інтернеті, а також взаємодію з посередницькими структурами інтернету та кінцевими користувачами щодо видалення неналежного або шкідливого з погляду поваги до приватності особи контенту.

Прикладом цієї моделі є Австралійський акон 2015 року щодо посилення безпеки дітей в інтернеті, який передбачає створення уповноваженого з питань безпеки дітей в інтернеті, до функцій якого належить розгляд скарг, проведення розслідувань та можливість видалення контенту, що становить небезпеку для дітей. 

Не наполягаючи на створенні окремої інституції з безпеки дітей в інтернеті, все-таки вважаємо за можливе доповнити повноваження інституції, що здійснюватиме захист даних та інформаційних прав.

ІІІ

Рекомендуємо під час доопрацювання законодавства щодо інституції із захисту персональних даних поширити на цю інституцію питання розслідування справ, пов’язаних з порушенням прав людини/дитини в інтернеті, у частині захисту права на недоторканість приватного та сімейного життя.

Автор рекомендацій: Богдан Мойса.

05.02.2020